На велосипеде по Южной Херсонщине. Часть 1.

Велопокатушка была в начале сентября 2014 года.
Начало и конец поездки был в Цюрупинске, нынешнем Алешки, городе-спутнике Херсона.

В Цюрупинске была найдена единственная охраняемая автостоянка на весь город, где машина нашла свое пристанище на несколько дней. Велосипед был сгружен, под удивленные взгляды охранников стоянки.

Маршрут пролегал на юг, к морю, в сторону Каланчака. Сразу после выезда с Цюрупинска, дорога шла через Алешковский лес – пески с искусственно посаженным сосновым лесом. По дороге встретил местного жителя на велосипеде, который рассказал, что каждый день едет на работу на велосипеде 20 км в одну сторону и потом столько же обратно. Так как я собирался ночевать в лесу, то спросил его: «А волки есть?». «Есть, но они возле сел живут, воруют живность» – ответил местный и улыбнулся беззубой улыбкой. Прыгнув в седло, местный начал крутить ногами в шлепках педали, оставив далеко меня позади… Не могу догнать, потому что у меня груз под 20 кг, пытался взбодриться я:-)
(більше…)

Гуцульщина: велопригоди у Карпатах

9 днів поїзденьок: Ворохта, Ясіня, Петрос, Свидовець, Рахів, Яремче, Надвірна, Франик
Автор –lyoshko

Вишиваний Шлях. Часть Воловец – Трускавец

После того, как мы открыли для себя маршрут проекта «Вишиваний Шлях» – сразу принялись разбивать его на кусочки с удобной логистикой и красивыми местами. Первые две части, которые показались одними из удобных для добирания это участок Ужгород – Воловец (только ехать его удобно в обратном направлении, это судя по графику набора высот) и Воловец – Трускавец. Так как во второй части находится самая высокая точка маршрута, множество городов и сел в которых еще не удалось побывать, то выбор был очевиден.
(більше…)

Вздовж недобудованої залізниці Миронівка-Канів на велосипедах. 06.08.2016

Довідка: Гришино-Рівненська залізниця – недобудована залізниця, що мала зв’язати Гришине (сучасний Покровськ, до 2016 р. Красноармійськ, Донецька обл.) з Рівним і забезпечити вихід донбаському вугіллю на Правобережну Україну і в Центральну Європу, а також розвантажити ряд існуючих ліній. Почала будуватись у 1914 р., однак через 2 війни та інші причини до кінця збудована не була. За легендою, буде добудована лише після 3 воєн 😉 На сьогодні містить діючі, зруйновані і недобудовані ланки (wikipedia.org, forum.railwayclub.info). Що почитати: http://goo.gl/xZYgau , http://goo.gl/cNTRG1 , http://goo.gl/8AT1N4 тощо).
(більше…)

Туманна лівобережна Київщина

Вже було 3 листопада. Останні красиві деньки у році. Відправився проїхатися з Яготина до Києва за 2 дні.

трек поїздки
1. Вранці приїхав електричкою у Яготин
Туманна лівобережна Київщина

2. Приїхав до цукрового заводу. Кажуть, тут цікавий Музей цукру. Однак зараз працівників у музеї немає. Музей є а побувати неможливо:(
Туманна лівобережна Київщина

3. Їдемо далі
Туманна лівобережна Київщина

4. Що це?
Туманна лівобережна Київщина

5. Приїхав до озера Супій
Туманна лівобережна Київщина

6. І парку над ним.
(більше…)

Велопрогулянка Фастівським районом Київської області

Веломаршрут вихідного дня по Фастівському району Київської області. Тут можна побачити старовинні дерев’яні церкви, муровані водяні млини та пам’ятки у Фастові. Дороги непогані, гарні краєвиди, багато річок та ставків.

Довжина маршруту складає приблизно 86 км (див. мапу в кінці тексту). Я проїхав його за два дні, але для підготовленого велосипедиста проїхати за один день не становитиме проблеми, оскільки приблизно 90% шляху є альфальтованими.
(більше…)

КРАЩИЙ ПОСТ. Страждання у Карпатах-1. Початок

Страждання у Карпатах-1. Початок
Це був спекотний серпень. Повні сил Льошко, Маринко і Андрійко поїхали кататись Карпатами.

трек поїздки
…якось ми вирішили вийти з поїзда не в Ужгороді, а раніше. Серед ночі. У Лавочному. Лавочне – одна з найвищих станцій, куди можна доїхати поїздом.1. 04:30. Повмикали фари і поїхали безлюдними темними селами. Де всі!?
Страждання у Карпатах-1. Початок2. Просто їхали дорогою. Місяць допомогав: щось навколо навіть було видно. У Карпатах вночі цікаво! Хоча самих гір видно лише контури.
(більше…)

Вдоль речки Тростяница. Велопоход выходного дня

Речушка Тростяница петляет по лесам Житомирщины, впадая в Иршу около Чоповичей. Давно собирался проверить её на предмет байдарочности – и, наконец, солнечным мартовским днём сделал это. И вот каковы результаты исследований. Куда: Чоповичи – Загребля – Тростяница – Луки – Буки – Чоповичи (65 км.) Когда: 16.03.2015 Платформа 130 км. (50°51’59.3N 28°58’19.3″ E), куда в 9:37 прибыла утренняя электричка из Святошино, встретила солнечным днём и проносящимся мимо экспрессом из Львова (в кадр не попал – уж больно быстро ехал). 5 км. пути – и я у деревянной церквушки в центре Чоповичей (50°49’37.9″ N 28°57’22.7″ E)… …ещё 2 км. с лишним – и меня встречает старая знакомая Ирша (50°48’29.3″ N 28°58’09.7″ E), которая ещё 5 лет назад была мало известна байдарочникам, а сейчас весьма популярна среди них. Съезжаю с дороги в село Загребля, подъезжаю по песчаной грунтовке к Тростянице (50°47’52.5″ N 28°57’39.6″ E) и… Первая мысль: «Тростяница, уволь своего директора по маркетингу». Худшего первого впечатления сложно было произвести: сначала – дорога, перегороженная огромной лужей… …потом – невнятное скопление воды с торчащими из неё деревьями и без явных признаков течения. Тем не менее, увиденный водоём теоретически проходим на байдарке, потому решаю дать Тростянице ещё один шанс. А вот Тростяница этого шанса дать мне, похоже, не хочет: дороги вдоль речки залиты весенней водой. Но я не сдаюсь: возвращаюсь на дорогу, с которой сворачиваю направо просто в лес, держа курс напролом по GPS-навигатору. В итоге попадаю в болото, но решаю форсировать его – это же исследование, а кому из исследователей было легко? Аборигены не съели – и то хорошо. Иду по щиколотку в воде, испытывая ходовые качества треккинговых ботинок. Чтобы совсем не утонуть, опираюсь на велик – тот явно матерится, но терпит. Старания вознаграждены: выхожу на луг, по которому идёт сухая грунтовка. А главное – течёт Тростяница (50°47’43.0″ N 28°57’33.1″ E). На этот раз она уже действительно похожа на то, чем должна быть – симпатичную полесскую речушку. На берегу живописно колосятся котики. Оставляю их в сохранности – портить природу нельзя даже ради подарков любимым. От других полесских рек Тростяницу отличает вялое течение и мутноватая вода. Но пейзажи красивые, мели и непроходимые завалы встречаются редко (по крайней мере, в тех местах, куда мне удавалось подъехать на велике). Воодушевившись, еду дальше по грунтовкам, периодически форсируя ручьи. Иногда на подмогу велотуристу приходят импровизированные мостики из двух брёвнышек. Подходы к речке дают неизменно положительные результаты. Даже в месте автомобильного брода (50°47’01.2″ N 28°56’33.8″ E) перед селом Тростяница глубина достаточная для байдарки – по крайней мере, для надувной. Село Тростяница встречает деревянными домиками… …вековыми дубами… …и недружелюбными псами (в кадр не попали – уж больно быстро я от них удирал). Около Тростяницы через одноимённую речку переброшен деревянный мостик (50°46’44.3″ N 28°55’58.4″ E), под ним бурлит шивера. Продолжаю поездку вдоль правого берега реки. Подъезжаю к ней ещё в двух местах. Здесь (50°46’05.6″ N 28°54’33.9″ E) – красивый сосняк… …а здесь (50°45’32.9″ N 28°54’43.7″ E) – живописный вид с высокой горки на речные петли и гранитный порог-ступеньку. В этом месте лицом к лицу встретился с дикой косулей – сложно сказать, кто больше испугался (почему она не попала в кадр, тоже сложно сказать, ведь уходила не спеша – наверное, я таки испугался больше). Село Луки, которое я представлял глухой полесской деревенькой, встретило прямо-таки голливудской картиной: на стадионе около довольно большого здания школы (50°44’32.5″ N 28°54’50.0 E) детишки шумно играли в футбол, а у ограды их поджидал блестящий свежей жёлтой краской School Bus. Детишки (на фото – слева) встретили дружелюбно: «Cфоткай мене!». Рыжий пёс (на фото – справа) был мне явно не рад. В селе Сычёвка – бетонный мост через реку (50°44’55.5″ N 28°52’39.8″ E), сразу за ним – мост-плотина. Река здесь бурлит по камням, за которыми на металлической проволоке установлены верши – сетки для ловли рыбы, знакомые мне по походу на Уборть. И снова подъезжаю к реке, и снова песчаные обрывы с соснами (50°44’43.7″ N 28°52’15.8″ E, см. входное фото), удобные для стоянок луга (50°44’29.9″ N 28°52’08.1″ E)… …и автомобильные броды (50°44’13.9″ N 28°52’08.2″ E). Здесь, выше по течению, река заметно мелеет, но в основном глубина достаточная для байдарок. Прямо из-под ног взлетела дикая утка (в кадр не попала – уж больно быстро летела). Жителям села Буки в своё время удалось собрать деньги «на фарбу» – автомобильный мост (50°43’20.5″ N 28°51’33.4″ E) раскрашен в патриотические цвета. Река у моста не особо живописна, но проходима. Движение по мосту относительно оживлённое: раз в 5-10 минут проезжает машина, попадаются даже фуры. Рядом остановился уже знакомый школьный автобус, высадил четырёх школьников и отправился дальше. В Буках расположены большие гранитные карьеры. Близость каменной породы даёт о себе знать: берега Тростяницы покрыты россыпями валунов (50°43’09.1″ N 28°51’29.6″ E). А чуть выше река представляет собой нескончаемый каскад гранитных порогов-ступенек (50°42’29.6″ N 28°51’22.7″ E). Глубина и поток воды столь малы, что о байдарках не может быть и речи. Поэтому любуюсь полесскими нунчаками… …и еду обратно в Чоповичи – на этот раз уже по нормальным дорогам. В Буках выясняю у коллеги-велосипедистки на «Аисте», виртуозно щёлкающей семечки на ходу, ходят ли сюда автобусы. Говорит, ходит один: по средам, пятницам, субботам и воскресеньям; около 8:00 идёт из Житомира в Малин, около 14:00 – обратно из Малина в Житомир. Отсюда вердикт: пройти на байдарке 18 км. Тростяницы от Бук до Чоповичей. А пока – живописная дорога, покрытая «полесским асфальтом», утрамбованной смесью глины и мелкого щебня. Нигде не умеют желать счастливой дороги так, как в этом богатом гранитом краю. П.С. Чтобы фотографы-анималисты и прочие бёрдвотчеры не подняли меня на смех, добавлю, что пару зверей всё же попали мне в кадр. Из четырёх встреченных представителей семейства кошачьих близко к себе подпустили двое: вот этот, похожий на рысь… …и этот, рыжий. Все четверо встретились мне не в сёлах, а в полях, потому будем считать их дикими. Ну а главный вывод из поездки неизменен – Полесье рулит!
(більше…)

Поїздка у Камінне село

Поїздка у Камінне село Липнева поїздка до Камінного села на Житомирщині 1. Поїздка почалася з міста Олевськ Поїздка у Камінне село 2. Симпатичне містечко на річці Уборть Поїздка у Камінне село 3. Поїздка у Камінне село 4. Вздовж цієї річки ми і стартували Поїздка у Камінне село 5. Нас порадувала шикарна дорога Поїздка у Камінне село 6. Яка закінчилася зразу ж за Олевськом:( Назустріч я помітив перших велотуристів! Поїздка у Камінне село 7. Ба, то не велотуристи, то місцеві:( Поїздка у Камінне село 8. с. Тепениця. У селах жахлива бруківка! Їхати можна лише піщаним узбіччям Поїздка у Камінне село 9. За селами ж дорога краща, але теж не ідеальна. Їхати трохи важко Поїздка у Камінне село 10. с. Артинськ. Знову бруківка! І досі не видно велотуристів:( Поїздка у Камінне село 11. Поїздка у Камінне село 12. Цікаві ці ваші села поліські Поїздка у Камінне село 13. с. Обище Поїздка у Камінне село 14. Поїздка у Камінне село 15. Щось проїхало. Дорога жахлива тим, що будь-який транспорт здіймає страшну куряву. Від лісовозів взагалі доводилось завчасно ховатися у лісі. Але й ліси там страшні: метр від дороги і тебе загризають комарі!! Поїздка у Камінне село 16. Невелике с. Шебедиха, де повертаємо ліворуч на Камінне село Поїздка у Камінне село 17. Поїздка у Камінне село 18. Поїздка у Камінне село 19. с. Рудня-Замисловицька Поїздка у Камінне село 20. Міст через р. Перга Поїздка у Камінне село 21. Річки там всі руді. Тому і села Руднями звуться, бо руда там скрізь Поїздка у Камінне село 22. За селом, проїхавши лісом, починається Камінне село Поїздка у Камінне село 23. Лишаємо велики на галявині, і йдемо оглядати Поїздка у Камінне село 24. Камінне село – купа великих каменів у лісі, які нагадують собою сільські хати Поїздка у Камінне село 25. Там є де полазити! Поїздка у Камінне село Моє розчарування – велотуристів по дорозі так і не зустріли. Більше того: у Камінному селі не було жодного туриста! Нікого! Стежки заросли! Тільки якийсь місцевий дядько ходив, збирав чорниці! 26. Поїздка у Камінне село 27. Черв’ячок:) Поїздка у Камінне село 28. Поїздка у Камінне село 29. Хатка ж? Поїздка у Камінне село 30. Поїздка у Камінне село 31. Поїздка у Камінне село 32. Поїздка у Камінне село 33. Поїздка у Камінне село 34. Поїздка у Камінне село 35. Поїздка у Камінне село 36. Поїздка у Камінне село 37. Поїздка у Камінне село Дійсно цікаве місце! Дивно, де ж всі туристи? 38. Поїздка у Камінне село 39. Поїздка у Камінне село 40. Поїздка у Камінне село Нагулялися добре. Однак не знайшли “слідів Бога” і “хати-церкви”. Та ще повернемось! 41. А поки ж нас з села відлякав грім. Пішов дощ. Поїздка у Камінне село 42. Спроби сховатися від дощу під деревом не закінчилися успіхом, ну ми й поїхали під дощем. Назад їдемо тією ж дорогою. Поїздка у Камінне село 43. Ми виїхали з дощу. Він виявився дуже локальним, далі все було сухо Поїздка у Камінне село 44. І лише слід на великах нагадував нам про нього… Поїздка у Камінне село 45. Автентичні автобуси здіймають ацьку куряву! Поїздка у Камінне село 46. Поїздка у Камінне село Тоді, у липні, ми спокійно проїхали цією дорогою. Зараз все не так. Між селами Обище, Сущани, Шебедиха (може десь ще) знайшли бурштин. Тисячі людей, місцевих і приїжджих, день і ніч копають і перекопують ліси у пошуках дорогого каменю. Копають ями до 10 метрів глибиною, у них жеж і гинуть. Деякі за день накопують на мільйони гривень (!). Як накопують, так, буває, і просирають: хто в казино, хто пропиває. Бандюки вимивають бурштин з землі водяними помпами, ще більше руйнуючи ліси. По цій дорозі ходять ті ж неясні бандюки з автоматами, збираючи мзду за в’їзд. Репортаж звідти 24-го каналу Думаю, велотуристів вони пропустять без проблем. Але краще фотики/мобілки ховати подалі, ато і їх і вас поб’ють. Були випадки! 47. А ми ж їдемо у напрямку Олевська Поїздка у Камінне село 48. Олевськ, місток через Уборть. Дорога з Камінного села до Олевська зайняла 2:15, туди стільки ж. Поїздка у Камінне село 49. Заїжджаємо (звісно ж) у фірмовий магазин Житомирських ласощів. Мммм! Там такі класні батончики! І ціни дуже хороші. Поїздка у Камінне село 50. І закінчуємо нашу поїздку в Олевську. Поїздка у Камінне село Кінець.