Село полковника Іскри

Іван Іскра, як би сказали зараз, був промосковським політиком, і разом із Василем Кочубеєм вчинив донос на гетьмана Мазепу Петру І. Цар не повірив і видав обох Мазепі, а той уже відірвався з ними на повну. По смерті Іванового сина рід Іскр обірвався, але назва села лишилась. Правда, я не знайшов в Інтернеті жодного зв’язку між селом і полковником, тож повіримо на слово місцевим жителям.

Сучасна Іскрівка знаходиться в Петрівському районі Кіровоградської області в місці впадіння річки Жовтої в Інгулець.
1.JPG

Основною пам’яткою села є Хресто-Воздвиженська церква 1905 (1910?) року побудови.

2.JPG

Другою (після полковника) тутешньою відомою постаттю сміливо можна вважати отця Миколая Іскрівського (бл. 1885-1919). Справжнє прізвище його невідоме, бо дружина та син неодноразово змінювали його, аби уникнути гоніння з боку влади.

Постать отця ще за його життя обросла легендами, його знали багато де на теренах імперії. За переказами, Миколай володів даром зцілення та передбачав майбутнє, зокрема Другу Світову війну та обставини власної смерті. З точки зору людей більш прагматичних – як мінімум, був чудовим знахарем і психологом.

Перед приходом більшовиків у село, він вислав у Кривий Ріг жінку з сином, але сам залишився. Більшовики катували і розстріляли священика; за тими ж переказами, обставини його розстрілу також супроводжувались дивними подіями, так що потім і ховати його боялись, тільки селяни якось там приклади листям і землею.

У 1920 році УНРівці урочисто перепоховали отця Миколая. А в 2001 його було канонізовано, а мощі дістали з землі, і зараз вони знаходяться у тій же церкві, за ширмою зліва.
3.JPG

Природа у Іскрівці дуже гарна. Чаплі, як звичайно, тримаються на дистанції.
4.JPG

5.JPG

Чорногузів за це літо я назбирав ледь не цілу колекцію.
6.JPG

Окрім церкви, в селі обов’язково варто відвідати цілюще джерело, назване іменем святого Миколая (не того, загальновідомого, а місцевого). Знову ж таки, з точки зору тих, хто не вірить у чудеса, тут просто корисна чиста вода, збагачена мінералами.

Колись до нього був вказівник.
7.JPG

Фото самого джерела не буде, бо його види були сильно спаскуджені некрасивими напівоголеними тілами, що масово омивались у купелях і товклись з баклажками у черзі за водою (то відбулось якраз на Трійцю). Куди цікавіша сама дорога до нього, через зелену зону берегом Інгульця.
8.JPG

9.JPG

Тут неочікувано усе дуже культурно.
10.JPG

Бідне дерево. Скільки дебілів на ньому відмітилось.
11.JPG

Річка піднялась дещо вище своєї норми.
12.JPG

13.JPG

Причиною цього був спуск води із Іскрівського водосховища – величезної водойми вище за течією. Саме водосховище є санітарною зоною, тому подивитись на нього можна хіба що із-за паркану.
14.JPG

Десь за горизонтом, на лівому березі лежить село Новофедорівка, із якого більш як 80 років тому мої предки перебрались у Кривий Ріг.
15.JPG

Водосховище закінчується греблею із шаленим штучним водоспадом.
16.JPG

Важко передати, як же там шумно.
17.JPG

18.JPG

Береги Інгульця нижче греблі.
19.JPG

20.JPG

Після спуску води надпотужна течія навіть повиривала дерева.
21.JPG

22.JPG

Так як основна частина подорожі була виконана швидко, ми з товаришем вирішили пошукати козацьку могилу, яка знаходиться за протилежним кінцем Іскрівки, на межі з Дніпропетровською областю. Знали б, скільки туди пертись…
23.JPG

Отже, ми вирушили головною вулицею на південь. Село сильно витягнуте уздовж Інгульця, який то з’являвся на горизонті, то зникав, нагадуючи про себе лише смужкою дерев в долині.
24.JPG

25.JPG

26.JPG

Нарешті ми дістались краю села. Вулиця закінчується містком у Дніпропетровську область. Так виглядає Інгулець на межі областей.
27.JPG

28.JPG

Але міст – то для слабаків! Нам же треба було обійти іскрівські дачі понад річкою (прохід через самі дачі для сторонніх закритий). Спочатку все було добре – берегом звивалась стежка, протилежна сторона радувала скелястими краєвидами.
29.JPG

30.JPG

Але потім стежка обірвалась, і далі ми продирались вже диким степом. Ледь не по пояс у траві, через ярочки і пагорби (о, то було щось), ми все ж знайшли могилу.

Отже, вашій увазі капітан Війська Запорізького Сава Самодрига, точніше, місце його вічного спочинку.
31.JPG

Панорама Інгульця з пагорба над могилою.

Іскрівські дачі. Дехто звів справжні замки.
33.JPG

Інгулець у напрямку Іскрівки.
34.JPG

І на дніпропетровську сторону – вдалині села Недайвода і Тернуватка.
35.JPG

Чудовий варіант для інтровертів.
36.JPG

Біля могили через річку є брід, але із-за спуску води він втратив свою актуальність. Тому ми продовжили веселу подорож під пекучим сонцем навпростець через степ, аж доки не вийшли до Тернуватки. Це чудне село з однієї неасфальтованої вулиці без амбулаторії, школи, транспорту та інших благ цивілізації (правда, там є аж цілий вагончик-магазин).

Сполучення з великою землею, тобто з сусідньою Недайводою, здійснюється тими ж таки бродами, переправами і хиткими місточками. Так як тутешні броди також були затоплені, нам довелось іти аж до найближчого містка, яким ми нарешті перебрались в Недайводу, де на нас чекали цивілізація, чай і автобус до Кривого Рогу.
37.JPG

Источник – http://ua-travels.livejournal.com/2923324.html

Автор – v1snyk